Запахи широко використаються в тваринний світ для передачі інформації. Взяти, наприклад, мишей. Тільки невеликого подиху попереджувального феромона вистачить, аби всі миші навколо відчули небезпеку і насторожилися, а то і втекли.

І хоча факт розповсюдження тваринами попереджувальних феромонов не новий, механізм їх визначення мишами так і не був відомий.

Учені відкрили, що за здатність мишей відчувати попереджувальні феромони відповідає скупчення сенсорних клітин на кінчику носу, яке називається гангліями Грюнберга. Вперше цю структуру описали ще 35 років тому, але з тих пір на неї практично не звертали увагу.

У 2005 році п'ять дослідних команд незалежно одна від одної відкрили, що ганглії Грюнберга безпосередньо сполучені з нюхової системою, і почали дослідження для виявлення їх призначення.

Деякі вчені вважали, що ганглії допомагали дитинчатам дізнаватися своїх матерів, швидше за все, завдяки хімічним особливостям молока. Але потім команді учених зі Швейцарії вдалося виявити, що сенсорні волоски ганглії були покриті захисними шарами колагену і кератину, що дозволяло їм сприймати тільки розчинні у воді летючі молекули. Такі молекули могли входити до складу молока, але також могли вони бути й попереджувальними феромонами.

Потім дослідники визначили, що тканини ганглії Грюнберга реагують на феромони, але не на мишачі молоко або інші виділення. У завершальному тесті вчені розповсюдили феромони в клітинах з нормальними мишами і з тими, у яких був порушений зв'язок ганглії Грюнберга та органів нюху. У першому випадку миші відразу ж втекли до далекої стінці клітини, у другому ж не проявили ніякої реакції. Але навіть з непрацюючими гангліями Грюнберга миші цілком здатні знаходити їжу.

Схожі записи